Теоретичні засади розвитку методичної компетентності вихователів дошкільних навчальних закладів у післядипломній освіті

І. С. Петрук, методист з дошкільного виховання
центру методичного забезпечення
загальної середньої, дошкільної та позашкільної освіти

Теоретичні засади розвитку методичної компетентності вихователів дошкільних навчальних закладів у післядипломній освіті

Стаття присвячена теоретичним засадам розвитку методичної компетентності вихователів дошкільних навчальних закладів у післядипломній освіті. Аналізуються різноманітні підходи до визначення методичної компетентності та на їх основі конкретизується структура даного поняття в підвищенні кваліфікації вихователів дошкільних навчальних закладів у післядипломній освіті.

Ключові слова: освіта, розвиток, професійний розвиток, професійна компетентність, методична компетентність.

Мета статті: теоретичні засади розвитку методичної компетентності вихователів дошкільних закладів у післядипломній освіті. Проаналізовані підходи до визначення поняття "методична компетентність" які використовуються у наукових колах, і на їх основі спробували конкретизувати зміст методичної компетентності, розкрити її сутність у ході підвищення кваліфікації вихователів дошкільних навчальних закладів у післядипломній освіті.

У підготовці кваліфікованих, компетентних фахівців вагомий фактор відіграє якість освіти. Згідно із Законом України «Про вищу освіту» визначено, що «якість вищої освіти – це сукупність якостей особистості з вищою освітою, що відображає її професійну компетентність, цілісну орієнтацію, соціальну спрямованість і зумовлює здатність задовольняти як особисті духовні і матеріальні потреби, так і потреби суспільства» [1, с.24].

У Національній доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті одними з визначених головних завдань держави є «розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості, підготовка кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукоємних та інформаційних технологій, конкурентно спроможних на ринку праці» тощо [2, с.11].

Система освіти створюється для людини, функціонує і розвивається в її інтересах, слугує повноцінному розвитку особистості і в ідеалі її призначення – щастя людини».

«Освіта в Україні як демократичній державі повинна орієнтуватися насамперед не на потреби господарчі, а на потреби людські, враховуючи у такий спосіб і проблеми господарчі», – підкреслює І. А. Зязюн. Смисл і ціль освіти – людина у постійному розвитку, її духовне становлення, гармонізація її відносин з собою та іншими людьми, зі світом.

Поняття «розвиток» має неоднозначний зміст. С. У. Гончаренко так його визначає: «Розвиток особистості – процес формування особистості як соціальної якості в результаті його соціалізації і виховання». За Г. С Костюком, розвиток «не обмежується кількісними змінами, зростанням того, що вже є, а містить «перерви безперервності», тобто якісні зміни. Кількісні зміни зумовлюють виникнення нових якостей, тобто ознак, властивостей, які утворюються в ході самого розвитку, і зникнення старих. Розвиток є там, де народжується щось нове і водночас відживає старе».

Професійний розвиток – це рівнонаправлений, не рівноважний і відкритий процес зміни особи в результаті освоєння і виконання професійно-освітньої і професійної діяльності. Щорічно планка вимог, що пред'являються до професійної діяльності вихователя завищується.

На сучасному етапі розвитку вища освіта ставить високі вимоги до особистості та професійної діяльності вихователя дошкільного навчального закладу. Це пов’язано, насамперед, з новими суспільними потребами в освіті на початку XXI століття.

Саме потреба країни у педагогах, здатними зайняти особистісно-гуманну позицію по відношенню до вихованців і до себе, робить актуальною проблему підвищення професійної компетентності вихователів дошкільних навчальних закладів.

Зазначаємо, що сучасна педагогічна праця вимагає, особливо від вихователя дошкільного навчального закладу, нових методичних підходів, зосередження зусиль і часу не тільки на усвідомленні їхньої потреби, а й на їх опануванні та впровадженні в педагогічну практику. Це вимагає змін у змісті підвищення кваліфікації вихователів. Важливою умовою виконання поставлених задач є здатність кураторів курсів інститутів післядипломної освіти змінити акцент щодо методичної підготовки вихователів, їх готовність до різноманітної професійно-педагогічної діяльності, що базується на нових засадах. Професійний потенціал будь-якого вихователя - це запорука підвищення кваліфікації конкуренто здатних фахівців.

Підвищення кваліфікації вихователя у післядипломній освіті залежить від рівня педагогічного професіоналізму викладацького персоналу, спроможного реалізувати програму підвищення кваліфікації фахівця нового типу, адекватного, за своїми якостями, суспільним змінам. Адже освіта, яка потім трансформується у виховання дошкільників, – є першоджерелом формування інтелекту держави, а особистість вихователя – її головним механізмом.

Проблема розвитку методичної компетентності вихователів в процесі демократизації і гуманізації післядипломної освіти набуває особливої актуальності, оскільки підняти навчально-виховний процес на якісно новий рівень неможливо без високого рівня професійно-методичної готовності тих, хто безпосередньо запроваджує в життя соціальне замовлення суспільства.

Виявлення існуючих проблем в методичній підготовці вихователів в умовах післядипломної освіти дозволило визначити основний напрям її формування за допомогою включення вихователів в методичну діяльність з урахуванням соціокультурних умов і потреб суспільства.

У педагогічній науці поняття «професійна компетентність» розглядається з позиції різних підходів (особистісно-діяльнісного, системно-структурного, знаннєвого та інших) і трактується як така, що ґрунтується на знаннях інтелектуального і особистісного обумовленого досвіду соціально-професійної життєдіяльності людини; як система знань і умінь педагога, що проявляється при рішенні професійно-педагогічних завдань, що виникають на практиці; як сукупність професійних знань і умінь, а також способи виконання професійної діяльності[6,119].

Модель професійної компетентності педагога, на думку А. А. Майєра повинна містити знання про структуру процесу освіти (цілях, змісті, засобах, об’єкті, діяльності, результаті тощо), про себе як суб’єктові професійної діяльності. Вона також повинна включати досвід застосування прийомів професійної діяльності і творчий компонент.[8,с. 212]

Як зазначає Н. В. Кузьмина, професійно – педагогічна компетентність включає п’ять елементів або видів компетентності: спеціально-педагогічна, методична, соціально-психологічна, диференціально-психологічна, психологічна (співвідноситься з поняттям професійної самосвідомості, самопізнання, і саморозвитку)[6, с. 96].

Методична компетентність охоплює область способів формування знань, умінь в учнів[7,с.116.]

Розглядаючи змістовний аспект професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів, Н. В. Іпполітова вказує на те, що він включає такі компоненти, як морально-психологічні, методологічні, теоретичні, методично-технологічної підготовки, які, знаходячись у взаємозв’язку і взаємозалежності, забезпечують ефективність здійснюваного педагогічного процесу. При цьому, «методична підготовка припускає забезпечення студентів знаннями принципів, змісту, правил, фактів, форм і методів конкретних напрямів виховання і навчання. Методична діяльність здійснюється як спеціально-наукова діяльність, спрямована на отримання нових продуктів, – нових методів і засобів наукового дослідження».[9;67]

Сучасний етап розбудови післядипломної національної освіти ставить на порядок денний формування нової генерації освітян з високим рівнем професіоналізму, загальної культури, творчим стилем аналітичного мислення.

За роки незалежності України визначились нові пріоритети розвитку освіти, серед яких компетентнісний підхід є ефективним засобом модернізації сучасного суспільства. Об’єктивні тенденції розвитку вищої освіти в Україні, зберігаючи і поглиблюючи національні традиції, базуються на загальнокультурних цінностях і включають такі складові процесу світового розвитку, як інтеграція знань, інформаційних ресурсів, новітні технології навчання.

Таким чином, можна підкреслити що для професійного навчання є підготовка кваліфікованих конкурентно спроможних кадрів із високим рівнем професійних знань, умінь, навичок і мобільності, які відповідають вимогам науково-технічного прогресу і ринковим відносинам в економіці, виховання соціально активних членів суспільства, формування в них наукового світосприйняття, творчого мислення, кращих людських якостей, національної свідомості [10, с.33 ].

Професіоналізм знань є підґрунтям формування професіоналізму в цілому, основою цілісної системи «професіоналізм педагогічної діяльності». Професіоналізм знань характеризується високим рівнем компетентності в галузі методологічних, теоретичних, психолого-педагогічних та методичних знань.

Аналізуючи різні підходи вчених до питання методичної компетентності та методичної діяльності можна зробити визначення понять: «методична компетентність» для вихователів – це готовність вихователя – на основі його методичної (теоретичної і практичної) підготовки самостійно і досить ефективно вирішувати професійно-методичні завдання, що формулюються їм самим або навчально-методичною ситуацією освітнього процесу в умовах невизначеності і непередбачуваності; «методична діяльність» – професійно-педагогічна діяльність вихователя, яка повинна бути спрямована на організацію методичної роботи, будучи механізмом професійно - особистісного розвитку, опосередкованою якістю освітнього процесу.

Для методичної діяльності вихователя дошкільного навчального закладу велике значення має визначення теоретичних та практичних компонентів. Теоретичний компонент, являє собою сукупність об’єктивних знань з педагогіки, психології, методик; володіння інформацією вихователів-слухачів, досвід роботи інших вихователів. До практичного компонента, слід віднести педагогічні, психологічні, методичні, організаторські, управлінські, аналітичні, прогностичні уміння; здатність до застосування теоретичних і практичних знань у методично – практичній діяльності.

Через це, на сьогодні постає питання впровадження компетентнісного підходу до галузі освіти, нових методик та технологій навчання, нового підходу до підвищення кваліфікацїї фахівців з точки зору не як набору знань, умінь та навичок, а як набору компетенцій та можливостей виконувати поставлену роботу, що є вагомими на сучасному ринку праці.

Компетентність – це володіння компетенціями, які проявляються через функції в певній галузі.

Професійна компетентність – інтегроване поєднання знань, умінь і навичок, які необхідні для професійної діяльності; здатність і готовність діяти, розв’язувати проблеми і завдання, які виникають; досвід, інтерес, конкурентоспроможність, мобільність тощо.

Таким чином, поняття компетенції й компетентності значно ширші за поняття «знання», «уміння», «навички», бо концентрують у собі стереотипи, передбачати проблеми, гнучкість мислення; характер – самостійність, цілеспрямованість, вольові якості.

Метою післядипломної освіти є перепідготовка, підвищення кваліфікації кваліфікованого педагога відповідного рівня та профілю, конкурентоздатного на ринку праці, компетентного, який вільно володіє знаннями та орієнтується в суміжних галузях діяльності, готового до постійного професійного росту, соціальної та професійної мобільності. Це зумовило й динаміку української системи освіти від когнітивно-орієнтованої до особистісно-орієнтованої парадигми та появу й утвердження представленої у науковій літературі так званої компетентнісно-орієнтованої парадигми, яка набула статусу новітньої міжнародної освітньої стратегії.

У структурі професійної компетентності вихователя більшість учених виділяють три складові: науково-теоретичну, методичну та психолого-педагогічну. Високий рівень розвитку однієї з них не може компенсувати недостатню сформованість інших. Педагоги, які мають високий рівень підготовки в області фундаментальної науки, не завжди успішно справляються з педагогічною працею. Отже, проблема розвитку методичної компетентності вихователя є актуальною проблемою сучасної педагогічної освіти.

Діяльність педагога, зокрема вихователя дошкільного навчального закладу, є неперервним процесом розв'язання різноманітних завдань і реалізується в таких видах: викладання (управління переважно пізнавальною діяльністю дошкільників); виховна робота (організація виховного середовища); діяльність із самоосвіти і професійного самовиховання; управлінська діяльність (управління різноманітними видами діяльності, зокрема розвивальною, навчальною, виховною з метою гармонійного розвитку дошкільників); організаторська діяльність (організація дитячого колективу в дошкільному навчальному закладі; науково-дослідницька діяльність (організація навчально-виховного процесу на заняттях із використанням нестандартних, інтегрованих занять, інноваційних, нових інформаційних технологій задля підвищення якості знань дошкільників).

Структуру педагогічної діяльності вихователя можна подати таким чином: визначення педагогічних цілей і завдань обумовлюють вибір засобів і способів розв'язання поставлених завдань (кого виховувати? кому виховувати? як виховувати?), результатом чого є аналіз і оцінювання педагогічної діяльності.

Аналіз різних трактовок дефініції «методична компетентність» дозволяє говорити про те, що багато дослідників пов'язують методичну компетентність з певними властивостями, здібностями особистості та готовністю реалізовувати ці здібності в професійній педагогічній діяльності, наявністю знань, отриманих в ході навчання і виховання. При цьому важливою характеристикою методичної компетентності представляється певний досвід педагогічного працівника, так як у процесі набуття такого досвіду педагог самонавчається і самовдосконалюється, розвиває ті особисті якості, які необхідні для становлення його методичної компетентності.

Отже, методична компетентність вихователів дошкільних навчальних закладів визначається як здатність ефективно організовувати навчально-виховний процес, що ґрунтується на системі розвинених психолого-педагогічних, фахових, методичних знань і вмінь, а також досвіді їх використання в процесі професійно-педагогічної діяльності у дошкільному закладі.

Компоненти методичної компетентності вихователів дошкільних навчальних закладів які визначені нами, відображають необхідний рівень їх методичної підготовленості, що надасть їм можливість ефективно реалізовувати свої посадові компетенції, враховуючи сучасні освітні технології та сучасні тенденції розвитку виробничої сфери. Такі складники, на наш погляд, становлять низку найзагальніших понять, які мають бути деталізованими в комплексі знань, умінь, здатностей, цінностей, мотивації і ставлень до методичної діяльності вихователів дошкільних навчальних закладів як фахівців і педагогів.

На думку О. Лебедєвої, методична компетентність – це знання в області дидактики,  методики навчання предмету, уміння логічно обґрунтовано конструювати навчальний процес для конкретної дидактичної ситуації з урахування психологічних механізмів засвоєння [7, с. 10]

О. Ігна визначає такі компоненти методичної компетентності педагога: знання і навички в галузі теорії, технології і методики навчання предмета; володіння методичною термінологією; методичні уміння: аналізу, реалізації педагогічної діяльності, планування тощо; дидактичні і творчі здібності, здібність застосовувати наявні знання в практичній діяльності; досвід розв’язання навчальних методичних задач; досвід квазіпрофесійної та професійної діяльності; критичне методичне мислення та інші [21, с. 92].

Як бачимо, значна кількість учених та педагогів зміст поняття методичної компетентності розкривають через її структуру. По-різному науковці визначають структуру методичної компетентності вчителя: через систему компонентів, рівнів або елементів. Єдиної загальноприйнятої структури методичної компетентності вихователя досі не існує.

Однак у переважній більшості робіт мова йде як правило про вчителя

або про професійну компетентність фахівців, що мають базову педагогічну освіту. Крім того у наукових працях присвячених аналізу професійної педагогічної діяльності методична компетентність як складова педагогічної компетентності та майстерності тільки називається. Недостатньо досліджена й проблема теоретичних основ розвитку методичної компетентності вихователів. У педагогіці відсутні системні дослідження рівнів і характеру розвитку цього виду компетентності вихователя на етапі його професійної діяльності. Дотепер нестворена цілісна модель розвитку методичної компетентності в умовах трансформації сучасних освітніх технологій.

Все це вимагає від вихователів технологій вибору й переосмислення своєї Я-концепції переоцінки психолого-педагогічних знань й умінь способів своєї професійної праці. Підтверджується й спостереженнями психологів і педагогів, що за станом освіти молоді вихователі не мають необхідних методичних знань, умінь й навичок, вихователі, незалежно від стажу роботи й спеціалізації відчувають потребу в істотному вдосконаленню своїх знань, причому кожен другий вихователь зазнає труднощів методичного характеру, багато вихователів не знайомі з технологією організації й проведення науково-методичної роботи, не мають позицій педагога-експериментатора.

На даний час відбувається переоцінка методичної роботи фахівців системи Освіти. Поступово створюються нові моделі методичної служби, що відповідають запитам сучасного суспільства. З’являються нові напрямки і форми, якісно змінюється зміст, виявляється така тенденція як варіативність і різнорівневість цієї діяльності залежно від запитів і готовності освітніх установ. Так Т.А. Загривна й низка інших дослідників виділяють методичну роботу як провідний фактор становлення методичної компетентності, що є важливою складової професійної компетентності педагога[ 7с.78].

Натомість А.М. Столяренко, розглядаючи методичну сторону роботи

педагога указує на те, що за старою традицією вона зводилася до методів навчання. Пізніше стали говорити про методику роботи методичні роботи, а останнім часом усе більше й про педагогічну техніку, педагогічні технології методичні системи.

Отже, методична компетентність вихователя є сукупністю його

методичних знань, навичок і вмінь та індивідуальних суб’єктних і особистісних якостей, яка функціонує як здатність адаптувати, організовувати, досліджувати й контролювати навчальний, пізнавальний, виховний і розвиваючий аспекти навчально-практичної професійної освіти вихователів у післядипломній освіті.

Зміст навчального аспекту методичної освіти реалізується в організаційних формах навчання які характеризуються дидактичними цілями складом групи, місцем проведення, тривалістю, змістом діяльності вихователя й дошкільника.

Визначаємо методичну компетентність, на підставі розглянутого як головну складову педагогічної компетентності, що забезпечує здатність розпізнавати й вирішувати методичні завдання, які виникають у ході педагогічної діяльності вихователів. Її структуру визначає методична культура, методичне мислення, методична творчість, культура і його мобільність.

Досягнення кращих результатів педагогічної діяльності засновані на появі нового(особистісного досвіду потреби вихователів) у безперервній освіті повинні стати результатом розвитку методичної компетентності вихователів дошкільних навчальних закладів.

Якщо розглядати форму методичної компетентності вихователів у післядипломній освіті, то під нею розуміється процес розвитку особистості вихователів в методичному плані на основі узагальнення колегіального-методичного досвіду й професійної мобільності.

Якщо вихователь відкритий для ознайомлення колег зі своїм досвідом, досвідом освоєння інновацій і сам готовий знайомитись з інноваційним досвідом інших колег, то можна говорити про розвиток професійної мобільності і методичної компетентності вихователів дошкільних навчальних закладів.

У процесі педагогічної діяльності вихователь створює індивідуальні методичні розробки, програми, тобто набуває індивідуального досвіду.

Отже, методична компетентність вихователів дошкільних навчальних закладів визначається як здатність ефективно організовувати навчально-виховний процес, що ґрунтується на системі розвинених психолого-педагогічних, фахових, методичних знань і вмінь, а також досвіді їх використання в процесі професійно-педагогічної діяльності у дошкільному закладі.

Аналізуючи теоретичні джерела з проблеми розвитку методичної компетентності педагога, ґрунтуючись на принципах компетентністного та суб’єктно-діяльнісного підходів, структуру методичної компетентності вихователів дошкільних навчальних закладів ми представляємо як сукупність наступних компонентів: ціннісно-мотиваційного, когнітивного, діяльнісного, технологічного, рефлексивного і професійно важливих якостей.

Компоненти методичної компетентності вихователів дошкільних навчальних закладів які визначені нами, відображають необхідний рівень їх методичної підготовленості, що надасть їм можливість ефективно реалізовувати свої посадові компетенції, враховуючи сучасні освітні технології та сучасні тенденції розвитку виробничої сфери. Такі складники, на наш погляд, становлять низку найзагальніших понять, які мають бути деталізованими в комплексі знань, умінь, здатностей, цінностей, мотивації і ставлень до методичної діяльності вихователів дошкільних навчальних закладів як фахівців і педагогів.

Таким чином розвиток методичної компетентності вихователів дошкільних навчальних закладів за допомогою комплексів методичних завдань сприятиме підвищенню їх інтересу до участі у розвитку методичної компетентності для педагогічної діяльності.

Отже, саме методична підготовка повинна стати системо утворюючим фактором професійної підготовки вихователів з розвиненою методичною компетентністю, всі навчально-тематичні плани повинні бути орієнтовані на підвищення кваліфікації вихователя.

Безумовно перераховані підходи не вичерпують всього різноманіття варіантів розвитку структурних і змістовних компонентів методичної компетентності вихователів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

1. Закон України «Про вищу освіту» від 25.12.2002: Зі змінами внесеними згідно із законом № 380-IV (380-15). (роз. І, 2підроз.)

2. Указ Президента України «Про Національну доктрину розвитку освіти» від 17 квітня 2002 року N 347/2002 (роз.І,2підроз)

3. Новий тлумачний словник української мови (у трьох томах) / [сост. В. В. Яременко, О. М. Сліпушко]. – 1 том. – К. : "АКОНІТ", 2006. – 926 с.

4. Енциклопедія освіти / академія педагогічних наук України, головний Е 64 ред. В. Г. Кремень. – К. :ЮрінкомІнтер, 2008. – 1040 с

5. 15. Игна О. Н. Структура и содержание методической компетентности учителя иностранного языка / О. Н. Игна // Ярославский педагогический весник. – 2010. – № 1. – С. 90–94.

6. 16. Кузьмина Н. В.Профессионализм личности преподавателя и мастера производственного обучения / Нина Васильевна Кузьмина. – М. : Высш. шк., 1990. – 119 с.

7. Загривная Т. А. Становление научно-методической компетентности педагогов в процессе профессиональной деятельности: дисс. канд. пед. наук: 13.00.04 / Т.А. Загривная. – СПб, 2006. – 178 с.

8. Майер А.А. Основания построения и реализации мониторинга профессионального становления педагога в вузе // Стратегия дошкольного образования в 21 веке: проблемы и перспективы: Материалы научно-практ. конф., посв. 80-летию основания ф-та дошкольной педагогики и психологии МПГУ. – М.: МПГУ, 2001. – С. 380-382.

9. Система профессиональной подготовки студентов педагогического вуза: личностный аспект / Н. В. Ипполитова, М. А. Колесников, Е. А. Соколова; Междунар. акад. пед. образования. - М. : Исеть, 2006. - 235с.; 22 см. - Библиогр. в конце тем. - 1000 экз. - ISBN 5-7142-0754-8:60р.

10. Верещагина Н.О. Методическая подготовка бакалавров и магистров в области естественнонаучного образования: методология, теория и перспективы. Монография/Н.О. Верещагина – СПб.: Изд-во РГПУ им. А.И.Герцена, 2011.



Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали належать Житомирському ОІППО і охороняються законом України. При використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове